ЗАДАРЕ́МНО, розм. Присл. до задаре́мний. Виявилось, поспішав [Микола] задаремно: кімната була замкнена (Панч, Гарні хлопці, 1959, 18); — Болить? — спитав Черниш. — Ні, не болить, — відповів поранений. — Тільки крові шкода. Бач, скільки задаремно дзюрчить (Гончар, III, 1959, 43); // у знач, присудк. сл. — А щоб ні одного поганого чоловіка не було — то дурниця і бажати цього задаремно, бо, як то кажуть, нема лісу без вовка (Коцюб., І, 1955, 462).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 103.