ЗАДА́РОМ, присл., розм. Те саме, що зада́рма. — Ти думаєш, навіщо Гітлер повну Фінляндію німців напер? Думаєш, задаром вони біля нашого кордону крутяться? (Тют., Вир, 1964, 206); Але що це? Милий боже! Йде Новицький тротуаром, А там далі суне Ромер… Лихо! Згину я задаром! (Сам., І, 1958, 160); Веселий настрій не покидав призовників, опанував він і Михайлом. Він навіть не шкодував, що задаром позбувся свого смолистого чуба (Збан., Сеспель, 1961, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 103.