ЗАДВІР́КИ, ів, мн.
1. Місце за дворами, позад будинків, хат. Добриня взяв Малушу за руку й швидко повів їі округ княжого терема, на задвірки (Скл., Святослав, 1959, 76); Задвірками попрямувала [Надія] за шахту (Чорн., Красиві люди, 1961, 48); * Образно. Туди [у літературу] «по блату» не пробраться. Через задвірки не пройти… (Павл., Бистрина, 1959, 120).
2. перен. Глуха вулиця, закуток. — Хлібну крамницю знайдуть і десь на задвірках, а нам треба на розі вулиці і щоб з вітриною (Донч., VI, 1957, 521).
На задві́рках чого — про погане, незавидне місце кого-, чого-небудь. Царські міністри і сановники.. давно закінчили своє життя на задвірках історії як продавці газет або водії таксі (Цюпа, Україна.., 1960, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 104.