ЗАДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Перешкоджати рухові кого-, чого-небудь, не відпускати, змушуючи залишатися на місці; затримувати. — Вашому гостеві треба додому поспішати, то не будемо його задержувати (Мирний, IV, 1955, 371); Діти скоренько позлізали з плота й хотіли-таки зараз до Трьох лісків іти; але Тетяна задержала їх (Кобр., Вибр., 1954, 153); // Уповільнювати або зупиняти рух, дію і т. ін. кого-, чого-небудь. Глибокий яр, прудкий потік мене щомить задержують (У. Кравч., Вибр., 1958, 291); Я постараюся якнайшвидше переглянути рукопис кожного присланого Вами оповідання.. В кожному разі ручаюсь за себе, що не задержу Вас у Вашій роботі, а значить, Ви не задержите друкарні (Коцюб., III, 1956, 375).
Заде́ржувати (заде́ржати) дух (ди́хання) — стримувати, затамовувати дихання. — Дорогою їхав якийсь чоловік. Я притаїлась і задержала дух (Н.-Лев., II, 1956, 109).
2. Не віддавати, не повертати у визначений час; залишати у себе. Дуже прохаю Вас, щоб Ви сказали д. Боголюбову про моє бажання читати останню або передостанню коректу. Задержувати не буду, — на другий день буду одсилати назад (Коцюб., III, 1956, 383); Вона згадала про ті два карбованці, що у волості зоставили. Навіщо вони їх задержали? (Мирний, III, 1954, 24); // рідко. Залишати собі, за собою. — Право запрошування задержую собі (Коб., III, 1956, 128).
3. розм. Брати під варту; заарештовувати. Сторожа.. з лівого проходу виводить Міма й воротаря. Інші.. задержують Констанція (Л. Укр., III, 1952, 319); Христя.. розпитувала Грицька: що їм казали, про віщо розпитували, як задержали? (Мирний, І, 1949, 271).
◊ Заде́ржувати (заде́ржати) в па́м’яті див. па́м’ять;
Заде́ржувати (заде́ржати) в таємни́ці див. таємни́ця.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 105.