ЗАДИ́МЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ЗАДИМИ́ТИСЯ, и́ться; мн. задимля́ться; док.
1. Наповнюватися, покриватися димом, кіптявою. [Левко:] Ет, об казна-чім турбуєшся. Краще б гляділа, щоб там у печі не перепріло що та не задимилось (Кроп., III, 1959, 201).
2. тільки док. Почати димити. Лісисті тухольські гори задимилися, мов незлічимі вулкани, готовлячись вибухати (Фр., VI, 1951, 57); Аж ось задимилась колода, блимнули іскри, й одразу ж спалахнув вогонь (Міщ., Сіверяни, 1961, 27); Заточилась молодиця, під босими ногами задимилась темним пилом дорога (Стельмах, II, 1962, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 109.