ЗАДИ́ХАТИ, зади́хаю, зади́хаєш і задишу́, зади́шеш, док. Почати дихати (рівно, часто, важко і т. ін.). Зінька схвильовано задихала, обличчя в неї загорілося (Головко, II, 1957, 186); * Образно. Заскрипіла щогла стиха, І на повні білі груди Парус трепетний задихав (Нагн., Вибр., 1957, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 110.