ЗА́ДНИК, а, ч.
1. Задня частина взуття, до якої може прикріплюватися каблук. Я збиваюся з ноги. Хтось наступає мені на задники, лається, але я не можу на все це реагувати (Кол., На фронті.., 1959, 29); Чоботи з високим задником.
2. театр. Декорація, розміщена на задньому плані сцени; задня частина декорації. Декорація — хата і тин, ворота на вулицю. На заднику — село, оте, що малював Яшко (Головко, І, 1957, 314).
3. розм., рідко. Задня частина воза, гарби і т. ін.; решітка. Інші [козаки] варили на кабицях кашу, а ще інші мережили ярма, люшні і задники на гарбах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 112.