Що oзначає слово - "задубілий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАДУБІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до задубі́ти. Сизою смугою валялися вже задубілі на першому морозі ворожі трупи (Кучер, Чорноморці, 1956, 368); Сіла [Левантина] на ослінчику під чиїмись ворітьми, підобгавши під себе задубілі з холоду ноги (Гр., II, 1963, 274); Розімкнувши свою задубілу в напрузі руку, подав [Черниш] Романові гранату (Гончар, III, 1959, 165).

2. у знач. прикм. Який задубів, став твердим, жорстким. Біжить вона [вода] з крутих бурт у глибокі долини, риє задубілу кору землі і мчиться ярами до річки (Мирний, III, 1954, 66); Кожушок був.. драненький та задубілий (Мик., Кадильниця, 1959, 4).

3. у знач. прикм. Який утратив гнучкість, рухливість. Їздові і шофери розклали вогнище, гріють над ним задубілі руки (Руд., Остання шабля, 1959, 175); Марко встав, розправив задубілу спину, ступив кілька кроків одерев’янілими ногами (Цюпа, Назустріч.., 1958. 378); * Образно. Це тепло, прикроплене тихим дощиком, пророкує сонячні дні, відживлення природи й поновлення задубілого чуття людини (Досв., Вибр., 1959, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 115.