ЗАДЬО́РИСТИЙ, а, е, розм. Завзятий, запальний. Студентське плем’я — молоде, задьористе, гаряче — штурмує фортеці знань (Ю. Янов., II, 1954, 88); Були [у вітальні] ще дві, не в міру набілені поміщиці з Чорної Долини та задьориста Софіїна приятелька (Гончар, Таврія, 1952, 273); // Який виражає завзяття, запал. Дивиться Христя на веселе циганкувате обличчя Юрка, на його задьористі, повні іскристого сміху очі й мимоволі починає посміхатися (Стельмах, І, 1962, 281); // Сповнений завзяття, запалу; веселий. Полилась задьориста мелодія польки, замигтіли тіні танцюристів (Шовк., Інженери, 1956, 453); Чути задьористий дівочий сміх (Баш, П’єш, 1958, 82); Задьористі коломийки; Задьористий вигук; // рідко. Який подразнює; гострий (про запах). Йшов задьористий дух від гарячих пиріжків (Мик;., II, 1957, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 120.