ЗАЖИ́ТИ1 див. зажива́ти1.
ЗАЖИ́ТИ2 див. зажива́ти2.
ЗАЖИ́ТИ3, иву́, иве́ш, док.
1. Почати якось жити, вести певний спосіб життя. Зажив собі Антосьо вільним козаком та ще й весело (Свидн., Люборацькі, 1955, 156); У мальовничій долині Стрию Генріх добре зажив, випасав молочних корів ..і кохався в конях (Чорн., Потік.., 1956, 324); Село зажило новим життям (Цюпа, Україна.., 1960, 297).
2. Ожити, стати рухливим. У кімнату плеснуло сонце, ..заграло на підлозі, на шафі, на дверях, і все в кімнаті заблищало, зажило, зарухалося (Тют., Вир, 1964, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 123.