ЗАЖУ́РА, и, ч. і ж., зневажл. Про зажерливу людину. Показали двері глитаю-зажері! (Укр.. присл.., 1955, 355).
ЗАЖУ́РА, и, ж., поет. Почуття журби, смутку. Він у зажурі нахиляється до Тимофія, сповнений своїм і чужим горем, і, мов у тяжкому сні, прямує додому (Стельмах, II, 1962, 208); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла,— не смуток, але якась солодка зажура ввійшла в її душу і серце (Смолич, Мир.., 1958, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 124.