ЗАЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЙНЯ́ТИ і діал. ЗАЙМИ́ТИ, займу́, займе́ш, док., перех.
1. Брати, обирати що-небудь для користування, закріплювати за собою або за кимсь; розташовуватися де-небудь. — Йди, каже [Савка], туди, там землі не міряні, бери, займай скільки сили твоєї, рубай ліс, став хату, хазяїном будеш… (Коцюб., І, 1955, 379); Алла Михайлівна зайняла місце за крайнім столиком, найближчим до вулиці (Л. Укр., III, 1952, 611); У вагоні ще попросторішало. Звільнилась горішня лава — зайняли для Гайового (Головко, II, 1957, 439); Вже ніч… Зайняли вихідний свій рубіж… У кожного був автомат (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 258); // Захоплювати який-небудь населений пункт, територію, місцевість і т. ін. — Займайте, хлопці, займайте гору за лісом! Гору займайте! От пропадуть, пропадуть нізащо! — говорив він у розпачі (Довж., І, 1958, 275); — Наливайко пішов на вдвоє численніші війська Ходкевича і з боєм зайняв Могилів (Ле, Наливайко, 1957, 288); Колись шляхтич да заняв [зайняв] козаче поле (Вовчок, 1,1955, 89); // Мешкати де-небудь, мати в своєму користуванні. Брати Калиновичі займали гарне помешкання на Панській вулиці (Фр.,УІ, 1951, 200); Капітан третього рангу Платан Богучар займає в його домі кімнату з верандою в сад (Кучер, Чорноморці, 1956, 27); // Перебувати на якій-небудь посаді. Тепер займаю посаду статистика в ..земстві (Коцюб., III, 1956, 234); Партія має одну дисципліну, один закон для всіх комуністів, незалежно від заслуг і постів, які вони займають (Статут КПРС, 1961, 6).
◊ Займа́ти (зайня́ти) оборо́ну — окопуючись, розміщуючи військо, загін і т. ін. та вогневі засоби на певній ділянці, готуватися до відбиття атак ворога. Уже замовкли три батареї, уже перший дивізіон займав кругову оборону (Кучер, Чорноморці, 1956, 38);
Займа́ти (зайня́ти) пози́цію (пози́ції) — зупинятися в певному місці, готуючись до чого-небудь (перев. до бою чи оборони). Поріділий після боїв полк, зайнявши позиції в степу, став окопуватись (Гончар, II, 1959, 351); Займа́ти (зайня́ти) по́стать — ставати до роботи на певній смузі, ділянці піти або поля. Прийшла дівчина жати і постать зайняла (Л. Укр., І, 1951, 410); Займа́ти (зайня́ти) че́ргу — закріплювати місце за собою або за ким-небудь у черзі. — Тоню, до їдальні йдеш? — почувся голос слюсаря Карпова. — Я тобі чергу займу (Собко, Матв. затока, 1962, 192).
2. Заповнювати собою яку-небудь площу, ділянку або якийсь простір, місце. Гарний у дядька садок; колись він займав під собою коло 40 десятин (Коцюб., І, 1955, 465); Високе та ясне вікно займало всю стіну і виходило на південь (Кучер, Вогник, 1952, 43); У двері було видко три сукні, котрі ворушились од кутка до кутка і зайняли собою трохи не всю кімнату (Н.-Лев., І, 1956, 184).
◊ Займа́ти (зайня́ти) мі́сце в чому, серед чого — заповнювати собою якусь частину в чому-небудь; посідати, відігравати певну роль. В літературній творчості періоду громадянської війни панівне місце займають віршові жанри (Іст. укр. літ., II, 1956, 50); Україна займає тепер одне з перших місць серед найбільш розвинутих в економічному відношенні країн Європи (Наука… 12, 1957, 2).
3. кого, рідко. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про думки, почуття). — Знаєте, яка думка займає мене? Взяти б і закрутити голову сьому серцеїду, та так закрутити, щоб він просто збожеволів (Л. Укр., III, 1952, 606); Чорна жура йшла крок у крок за ним [Івонікою] і зайняла його цілковито (Коб., II, 1956, 109).
4. Заповнювати який-небудь проміжок часу; продовжуватися, тривати. Вся подоріж морем займе 17 днів (Л. Укр., V, 1956, 410); Раз у раз доводилося [втікачам] спотикатися, намацувати дорогу, падати.. Ця плутанина зайняла коло години (Коцюб., І, 1955, 347).
5. Зачіпати, хапати, б’ючи, кусаючи і т. ін. — А не порве ваш собака? — Ні, він не займе: він у нас плохий (Барв., Опов.., 1902, 215); Його [економа] очі, мов за-скочені миші, жахливо оглядали кожне обличчя, руки були напоготові, щоб боронитись, але ніхто не зайняв (Коцюб., II, 1955, 82); // Звертатися, заговорювати з особливою приязню, зацікавленістю до кого-небудь; залицятися. Нехай мене той займає, хто кохання в серці має! (Укр.. присл.., 1955, 109); Л козак дівчину та й вірненько любить, А зайнять не посміє (Нар. лірика, 1956, 197); — Чи він мене любить? Чіт чи лишка? — Чіт! і любить тебе від щирого серця! — обізвавсь Василь, що вже давно стояв біля неї [Марусі] і дививсь на її смуту та не знав, як зайняти (Кв.-Осн., II, 1956, 35); // Чіплятися, ображати, викликати на сварку. Вона ухопила Якова за руки і почала молити, щоб він не займав нікого і йшов би додому (Мирний, IV, 1955, 60); // Нападати. То гуляв козак Голота, погуляє, Ні города, ні села не займає. На город Килію поглядає (Укр.. думи.., 1955, 5); [Прісцілла:] Нащо роз бійникам мене займати? Тепер я не подібна до багачки (Л. Укр., II, 1951, 343); Боже, боже! Зараз ведмідь з’їсть її — зараз! — Чи ж буде він ситий з неї? Хоч би ситий він був та братика не зайняв… (Вовчок, І, 1955, 341).
◊ [І] па́льцем [не] зайня́ти (займи́ти) див. па́лець.
6. Захоплювати, переймаючи або збираючи докупи і женучи куди-небудь (худобу, свійських птахів і т. ін.). Петруня займав в лісі корови, жене додому (Вас., III, 1960, 340); Василь, походивши манівцями, одлучив своїх овечат, зайняв руденьке телятко і погнав до водопою (Мирний, IV, 1955, 22); Я ж зайняла сірії гуси да погнала й до води (Чуб., V, 1874, 535); Займила дівчина корову у лучку (Черемш., Тв., 1960, 104); // Переймати і зачиняти в хлів, сарай і т. ін. чужу худобу, коней за спаш свого города, поля, поки їх господар не відшкодує збитків. — А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? — гукнула Мотря до Кайдашихи.. — На те зайняла, щоб вона в наш город не скакала, — обізвалась Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 373); Об’їждчик зайняв її [худобу], контора стягне з дядьків за спаш [на панській землі] (Стельмах, Хліб.., 1959, 362).
7. заст. Гнати куди-небудь, проганяти звідкись (людей). Вони його зав’язали Тонкими линвами Та й займили у Сторонець (Укр.. думи.., 1955, 257); Я як п’яний, то зо мною що хоч зробиш. Як займе [жінка] з шинку, дак аж спотикаєшся (Барв., Опов.., 1902, 322); [Бобренчиха:] Не смій ходити до тієї відьми, а то лозиною займу (Сам., II, 1958, 52).
◊ Займа́в (зайняло́) дух кому, безос. — перехоплю горло, утруднюється або зупиняється дихання у кого-небудь (від сильного хвилювання, швидкого руху і т. ін.). Вона прийшла — Кармель й охнути б тоді не зміг, такечки дух йому зайняло (Вовчок, І, 1955, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 133.