ЗА́ЙМИЩЕ, а, с.
1. Зайняте ким-небудь місце, ділянка землі; займанщина. Щоб було де заховатися від негоди, Верига обладнав собі під горою землянку.. Такі землянки, як печериці, були розкидані скрізь по запорізьких займищах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 14); * Образно. Розпростерся ти [степ] широко. Що не скине й орле око Твоє займище безкрає! (Манж., Тв., 1955, 147).
2. рідко. Те саме, що запла́ва. Близько місяця бродили вони по засніжених лугах та гаях донського займища, знайомлячись з наступними роботами (Літ. газ., 31, .VII 1952, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 135.