ЗАКАЛАМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закаламу́тити. Сухе листя золотими дукачами сипалось у закаламучені хвилі Білої Тиси (Скл., Карпати, II, 1954, 108); * Образно. Маячіли в його уяві якісь рожеві поля, якісь луги, пахучі від квіток, нічим не закаламучене щастя (Фр., II, 1950, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 137.