ЗАКАТО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закатува́ти. Спиніться, скиньте шапку й шанобливо схиліть голову. Там лежать мученики, закатовані мстивими фашистами (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 45); // закато́вано, безос. присудк. сл. Від діда Лавріна довідався він, що.. його батька закатовано за землю (Сміл., Зустрічі, 1936, 31).
2. у знач. прикм., діал. Затятий. — Та вони так б’ються од того часу, як побрались. І він закатований та упертий, і вона така сама (Н.-Лев., І, 1956. 414).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 140.