ЗАКЛОПО́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до заклопота́ти. Він вічно був чимсь заклопотаний, щось вічно розмірковував, пригадував, лічив і раз у раз бігав у крамничку, у льох (Коцюб., І, 1955, 394); В школі її знали тихою, несміливою, завжди заклопотаною навчанням (Гур., Друзі.., 1959, 41); Поміж зеленню та квіточками гули заклопотані своєю звичайною роботою трудівниці-бджілки (Коз., Сальвія, 1959, 40); Заклопотані й розбуркані гарячими розмовами, вони не забували попередити візників, щоб поспішати до міської ради (Ле, Міжгір’я, 1953, 45).
Заклопо́таний ду́мкою (думка́ми) — занепокоєний, стурбований, глибоко замислений. Чіпка чесав шляхом, заклопотаний одною думкою про землю… (Мирний, І, 1949, 242); Заклопотаний своїми думками, Петров довго не чув, що робиться в приймальні (Ряб., Золототисячник, 1948, 37).
2. у знач. прикм. Який має багато роботи, справ; дуже зайнятий. Мати — знатна ланкова, буряки копає з своєю ланкою і дуже заклопотана (Коп., Подарунок, 1956, 6); І щодня, бувало, Біжить вона до шахти, на роботу, Маленька, заклопотана, весела (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 59); // Занепокоєний, стурбований. [Раб (з’являється на порозі):] Прибув високородний Публій в гості! [Xуса:] 3 дружиною? [Раб:] Сам, без жони прибув. [Xуса (стиха до себе, заклопотаний):] Що за притичина?.. (Л. Укр., III, 1952, 170); Невесела вечеря,— зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, марна, їсть, як не їсть (Вас., Вибр., 1950, 190); // Який виражає занепокоєння, стурбованість. З заклопотаним виразом я глянув на Михася, але він відступив від мене (Фр., І, 1955, 195); Обличчя їй було заклопотане і серйозне (Гончар, III, 1959, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 149.