ЗАКЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до закля́кнути, закля́кти. Вітер задував вогонь, а подерте лахміття не захищає закляклого від холоду тіла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 187); Гутман вилуплює п’яні очі на закляклого від здивування й огиди офіцера (Кол., На фронті.., 1959, 139); // у знач. прикм. На помості корабельнім розгорілося багаття, то матроси розпалили, щоб закляклі руки гріти (Л. Укр., І, 1951, 310); Макітра.. стяг із закляклого трупа не тільки каптан, а ще й камізельку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 441).
Немо́в (на́че і т. ін.) закля́клий (закля́кла і т. ін.) — непорушний. Усі стояли, немов закляклі (Коцюб., II, 1955, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 151.