Закови́знути и закови́зти, зну, неш, гл.
1) Застыть, окоченѣть. Такий п’яний, що де упав, там і заковиз. Мнж. 180. Так, як його корчило, бідного хлопця, перед смертю, — так вїн і заковиз.
2) Залечь, запасть. Кохання мабуть йому далеко у серці заковизло. Полт. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 50.