ЗАКОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех.
1. Колотячи, розмішуючи що-небудь у рідині, готувати. Треба щодня нарубати дров, принести води, заколотити висівками козі пійло, ще й всякий інший клопіт по господарству (Смолич,У, 1959, 117).
2. перев. у спол. із сл. спокій, перен., розм. Порушувати спокій, викликати занепокоєння; баламутити. «Дурні думки», як він називав їх, «дурні питання», на які він не вмів дати відповіді, починають мучити його, заколочувати спокій, гнобити серце й мозок (Коцюб., І, 1955, 97); [Мендгел:] Якщо ти наважишся ще раз заколочувати спокій моєї фабрики, — викину (Ірчан, І, 1958, 223); — За три дні свого життя на Затишній ці несамовиті приблуди [Гриб та Печериця] вспіли заколотити наш дотеперішній спокій і внесли загрозливий розбрат у нашу громаду (Козл., Мандрівники, 1946, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 154.