ЗАКОНОЗНА́ВЕЦЬ, вця, ч. Знавець законів (у 1 знач.); фахівець із законознавства. Тепер, на самоті з своїми думками, Шафіге злякалася власного плану. Улем законознавець, син мулли, а вона жінка, якій не можна розмовляти з чоловіками (Тулуб, Людолови, I, 1957, 397).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 157.