ЗАКОРДО́Н, у, ч., розм. Чужоземні, зарубіжні країни. — Промишляють [полковники-білогвардійці], хто як може! — Нібито й сіллю взялися з закордоном торгувати (Гончар, II, 1959, 77); У М. Дорохової він [Т. Г. Шевченко] зустрівся із своїм давнім знайомим по Петербургу поетом-сатириком П. Шумахером, який недавно повернувся з закордону (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 455); — Як почне було [дід Слива] співати італійських пісень… Навчився, як їздив із паном по закордонах… (Ю. Янов., II, 1954, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 159.