ЗАКО́Т, а, ч. Відгорнутий, закочений назовні край чого-небудь (одягу, взуття, убрання і т. ін.). Надів [коваль] чорну шапку з закотами, та й посунув просто до гаю (Вовчок, Вибр., 1937, 219); На звороті закоту [піджака ] цвіла неширока стрічечка. Це була стрічка від ордена (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 326).
Чо́боти з зако́том — чоботи, в яких край халяв відігнутий назовні. Тоді ж покупив він і чоботи свої з червоним закотом, і ту шапку чорну, що він її дуже прилюбляє… (Вовчок, І, 1955, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 161.