ЗАКРИВА́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. де закрива́вити. Хведосій лежав поперек мосту з закривавленим розбитою сулією обличчям (Сміл., Зустрічі, 1936, 39); * Образно. Дід.. притупав до Савчиного вікна, що виходило просто на ярмарковий майдан, уже людний, розбентежений, яскраво закривавлений вечірнім сонцем (Гончар, Таврія, 1952, 41).
2. у знач. прикм. Залитий, просякнутий кров’ю, замазаний у кров. Звір відкрив закривавлену пащу, судорожно втягнув повітря і сконав (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 87); Розпластався солдат на закривавленій землі, як темний барельєф епохи (Довж., І, 1958, 37); Білизна закривавлена облипла на мені (Сос., І, 1957, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 164.