ЗАКРУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закрути́ти1 1-6, 8. Денис зубами відкрив туго закручену флягу (Гончар, III, 1959, 411); Приходимо до Христі — аж у неї і хата закручена (Мирний, III, 1954, 38); Вуса [Богучара] були старанно закручені догори (Кучер, Чорноморці, 1956, 71); // закру́чено, безос. присудк. сл. Закручено руки в ремені, і ноги в колодки забиті (Мал., Звенигора, 1959, 91).
2. у знач. прикм. Звивистий, з багатьма поворотами. Лука слалася, як скатерть, понад берегом закрученої річки (Н.-Лев., IV, 1956, 104).
3. у знач. прикм., перен. Хитромудрий, вигадливий або пишномовний. Висловлюючись закрученими зворотами канцелярських паперів, доповнюючи свої слова закругленими, пластичними рухами, він умів заставити слухати (Коп., Вибр., 1948, 15); // Химерний, складний. Отець Сидір викомарював на одній нозі закручені вензелі. Ряса його розвівалась по кімнаті, як крила (Донч., III, 1956, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 171.