ЗАКУВА́ТИ1 див. зако́вувати.
ЗАКУВА́ТИ2, ую́, ує́ш, док. Почати кувати (про зозулю). Закувала зозуленька В зеленому гаї, Заплакал дівчинонька — Дружини немає (Шевч., II, 1952 124).
◊ Зозу́ля закуй́ по кому, етн. — хтось помре. [Івасик:] Зайчика звільни негайно! [Вовк:] О! Яки герой з’явився! Я колись з такими бився. Зараз по тобі звзуля В темнім лісі закує. Ну, розказуй, чий ти є (Фомін, Вибр., 1958, 216); По́ки зозу́ля закує>́ — поки настане весна, тепло. — Я тобі в очі скажу: нероб ти! Да, ледар. Ждеш, поки зозуля закує! (Горд., II, 1951, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 172.