ЗАКУЙО́ВДИТИ, джу, диш, док., розм.
1. перех. Розпатлати, сплутати; закудлати (волосся).
2. безос. Почати віяти, мести. — Пустіть хоч у хату… Оце б’є яке! Оце закуйовдило! (Мирний, III, 1954, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 173.