ЗАКУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАКУРИ́ТИСЯ, урю́ся, у́ришся, док.
1. Покриватися пилом, ставати закуреним. Вона [губернія] недавнечко відбула свою місячну ярмарку, закурилася та замурзалася, ярмарковим духом тхнула (Мирний, III, 1954, 255); // перен. Гартуватися. Вихованці семінарії, коли їх зразу не ламало вчительське життя, пізніше закурювались у боротьбі і робились міцними, як криця (Вас., IV, 1960, 16).
2. Покриватися кіптявою. Увесь дім закуривсь і почорнів од диму (Ся. Гр.); // Закопчуватися.
3. Запалюватися (про люльку, цигарку і т. ін.). Ніяк не закурюється люлька — тютюн вогкий (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 175.