ЗАЛЕ́ГЛИЙ, а, е. Який лежить непорушно тривалий час. * Образно. Чи день, чи місяць був, чи рік — Я забував допевний [справжній] лік. Не мав надії, що зроню З очей залеглу порошню. Аж чую — люди увійшли До мене — волю принесли… (Граб., І, 1959, 409); // у знач. ім. зале́глі, лих, мн. Ті, що лягли на землю, сховавшись, причаївшись. Кілька снарядів — один за одним — грякнули на огородах, зовсім уже недалеко від цепу залеглих (Гончар, Таврія.., 1957, 611).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 181.