ЗАЛЕ́ЖАТИ1, жу, жиш, недок.
1. Бути в залежності від кого-, чого-небудь, перебувати під чиїмось впливом або чиєюсь владою, підкорятися комусь, чомусь. — Я від них [працівників бюро] не залежу, а що стараюся жити з ними в згоді і гармонії, то вже така моя натура (Фр., II, 1950, 327); В години праці і натхнення Залежимо від музи ми (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 56).
2. Зумовлюватися певними обставинами, причинами і т. ін., бути наслідком чого-небудь. Симпатії, антипатії у неї залежать від настроїв і часто міняються (Л. Укр., III, 1952, 718); Ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося, та так завзято, як ніби від нашої суперечки залежить щастя громадське (Коцюб., І, 1955, 467); — Від нас передусім залежатиме успіх цього бою, — говорив Воронцов, виточуючи кожне слово, наче токар біля верстата (Гончар, III, 1959, 97); Відомо, що об’єм тіла залежить від температури (Наука.., 10, 1956, 13).
ЗАЛЕ́ЖАТИ2, жу, жиш, док., перех., діал. Довго лежачи, завдати шкоди чому-небудь. — Я взяв би їх [хлопців] у свою опіку… Ліжка мені не залежать і хліба не переїдять (Фр., VI, 1951, 199); — Я вам хати не залежу (Черемш., Тв., 1960, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 182.