ЗАЛЮ́БЛЮВАТИ, юю, юєш і ЗАЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю я́єш, недок., ЗАЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн., залю́блять; док., перех. і без додатка, перев. із запереч. не, розм.
1. Любити кого-, що-небудь. Здоров’є [здоров’я] своє звела, хирію, а чоловік сього да й не залюбляє, бо сказано: зять любить тещу багату, а чоловік жінку здорову… (Барв., Опов.., 1902, 431).
2. Полюбляти що-небудь робити. Тепер вже сама : промовляє [Катря] слова — не залюбила і других чути — як говорять (Вовчок, І, 1955, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 196.