ЗАМА́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАМАХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. чим і без додатка. Різким змахом піднімати або відводити вбік руку чи який-небудь предмет, щоб завдати удару. Катруся не могла тихо всидіти: з усіма зачіпалась, тягнула за вухо глухого Федька, він кляв та й зарахувався на неї кулаками (Кобр., Вибр., 1954, 116); Воєвода замахується, хоче вдарити Іванка по правому плечу (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 123); Мотря замахнулась на неї деркачем (Н.-Лев., II, 1956, 358).
2. тільки док., рідко. Змахнути. Червоний півень замахнувсь крилом (Нех., Дніпр, край, 1939, 49).
3. перен. Мати намір що-небудь зробити. З-під рук у батька вхопила [дочка] його чабанські ножиці і вже замахнулась ними обстригати, вкорочувати свої вії (Гончар, Тронка, 1963, 65); // на кого-що. Посягати на кого-, що-небудь. — На славу твою ніхто не замахнеться… крім тебе самого (Шовк., Людина.., 1962, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 203.