ЗАМО́ЖНИЙ, а, е. Який володіє значними матеріальними цінностями, має велике майно; багатий. Був у нас чоловік, Степан Хоменко. Чоловік заможний; у його й хатина добра, і садочок, і пари три волів, і коні, і овечат трохи (Дн. Чайка, Тв., 1960, 30); Вона хотіла б побачити свою дочку і щасливою і заможною (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13); // Який характеризується достатком. Партія переконала маси селянства в тому, що єдиним шляхом до заможного і культурного життя є шлях колективного ведення господарства на базі механізації землеробства (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 20); // у знач. ім. замо́жний ного, ч.; замо́жна, ної, ж. Людина із значними достатками. Він нарікав на долю, нарікав на бога, не то з заздрістю, не то з досадою дивився на кожного заможного (Мирний, IV, 1955, 208); Сюди [в кафе] щовечора сходились заможні, щоб похвалитися своїм новеньким капелюхом, модерного крою сукнею, останньої моди зачіскою (Досв., Вибр., 1959, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 218.