ЗАМІТА́Ч, а́, ч. Той, хто замітає (у 1 знач.); замітальник. Замітачі, водоноси й т. ін. мали повну можливість шпіонувати [шпіонити] й доносити своїм товаришам усе, що діється в канцелярії (Фр., VI, 1951, 189); Тут скимлить вона [осінь] десь під муром, мов жебрачка, а її дім — купка сухого листя, залишена через неувагу замітачем у парку (Вільде, Б’є восьма, 1945, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 213.