ЗАНЕПА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до занепа́сти 1. В останні десятиріччя перед [французькою буржуазною] революцією буржуа почали в значній кількості купувати землю у занепалих дворян (Нова Іст., 1956, 51); Денис намагався підбадьорити занепалого духом друга (Дмит., Наречена, 1959, 185).
2. у знач. прикм. Знесилений, виснажений. Він же з мене і кров виссе… Недаром його жінка така замліла та занепала… (Мирний, III, 1954, 78); // Слабкий, кволий (про голос). -Ну, та й допікає [сонце]! — чуєте ви немов відкілясь здаля. То Яким занепалим голосом гомонить (Мирний, IV, 1955, 313)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 229.