ЗАНЕПОКО́ЄННЯ, я, с.
1. Дія і стан за знач. занепоко́їтися. Русевич не зумів приховати свого занепокоєння (Шовк., Інженери, 1948, 181); [Степан:] Таке занепокоєння дамбою цілком закономірне (Ваш, П’єси, 1958. 103)..
2. Вираз неспокою, тривоги. В хаті стала тривожна тиша. На лиця набігло занепокоєння (Горд., II, 1959, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 229.