ЗАПАЛА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Почати палати, горіти; спалахнути яскравим полум’ям. Христя затопила в печі; солома зразу запалала (Мирний, III, 1954, 10); Онисько вийняв з кишені справу, викресав вогню у віхоть, розмахав та під стріху — хата й запалала (Стор., І, 1957, 269); Від його куль вже запалав перший броньовик (Кучер, Чорноморці, 1956, 130); // Дужче розгорітися. Кухар вкинув в окріп рибу й підклав у вогонь очерету. Огонь запалав і затріщав (Н.-Лев., II, 1956, 222); Скалка починала крутитись, і скоро маленький вогник вискочив з неї та запалав з обох кінців (Коцюб., II, 1955, 318).
◊ Запала́є (запала́ла) земля́ під ким — про настання дуже скрутних обставин для кого-небудь. Батько і син діяли рішуче. Що дружина, мати, коли під ними от-от запалає земля, коли може піти прахом усе багатство (Цюпа, Назустріч.., 1958, 65).
2. Яскраво засвітитися, зарожевіти. Вже починало дніти — хутко й стяга рожева запалала від схід сонця (Вовчок, І, 1955, 344); Теплим ранком сонце встало, Піднялось і запалало (Щог., Поезії, 1958, 181); Коли червоно запалав обрій, посадили вони.. яблуньку, на щастя (Цюпа, Назустріч.., 1958, 104); // Спалахнувши, засвітитися. Свічі в домі запалали (Фр., XIII, 1954, 222); Удосвіта запалають по хатах огні (Головко, І, 1957, 52); // Відбитися, віддзеркалитися на чому-небудь (про промені, барви і т. ін.). Нарешті на вікнах хат запалали червоні барви заходу (Багмут, Опов., 1959, 61); // Стати яскраво освітленим. Верхи лісу заіскрилися-запалали, — сонячне проміння на йому заграло-застрибало (Мирний, І, 1954, 174).
3. перен. Дуже почервоніти, стати гарячим від хвилювання, сильного переживання і т. ін. Вся я похолола зразу від його [реготу], і зразу запалала… (Мирний, І, 1954, 92); Від несподіванки Іванко почервонів. Добре, що дідусь не обернувся та не побачив, як запалали у нього щоки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 135); В тьоті Наді ще більше загорілися очі. Вона вся аж запалала від вдоволення (Збан., Мор. чайка, 1959, 44); // З’явитися (про рум’янець). На його блідому лиці запалав.. рум’янець (Фр., IV, 1950, 286).
4. чим і без додатка, перен. Пройнятися яким-небудь сильним почуттям. Вся польська преса запалала патріотичним обуренням на «нужденного пасквілянта» [Рафаловича], що, мовляв, плюгавить рідне гніздо (Фр., VII, 1951, 327); — Не думав, не думав, що ти так запалаєш… Почала сварку з солдатами… (Хижняк, Тамара, 1959, 91).
◊ Се́рце запала́є (запала́ло) — сповнитися яким-небудь сильним почуттям. — Твоє серденько діамант, Воно промінням грає, — Щасливий тричі буде той, Для кого запалає (Л. Укр., IV, 1954, 106); О́чі запала́ли — про очі, що заблищали, виражаючи якесь сильне почуття. Енея очі запалали. Уста од гніву задрижали (Котл., І, 1952, 295); [Горнов:] Оксано, дайте вашу руку. Борисе! Дивіться мені в вічі, придивляйтесь, яким безкраїм щастям вони запалали (Кроп., І, 1958, 396).
5. перен. Виникнути, з’явитися; розгорнутися бурхливо, з великою силою. Після його [Романа] смерті ще дужче запалали князівські усобиці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 42); Зараз битва запалає, задзвенять сокири лунко (Гур., Друзі.., 1959, 8); Прокляття й ненависть до вбивць запалав в її незлобливій душі (Довж., І, 1958, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 240.