ЗАПА́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. за́пах, ла, ло; док.
1. Почати пахнути, виділяти який-небудь запах. Розігріта живиця сильніше запахла в лісах (Фр., VI, 1951, 21); [Сербин:] Як зацвіте та калина — на весь луг запахне (Вас., III, 1960, 35); Вже позгасали всюди по степах Багаття жнив. Затихли молотарки.. І в кожнім домі Свіжий хліб запах (Вирган, Квіт. береги, 1950, 38); * Образно. Запахла осінь в’ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом (Рильський, І, 1956, 63); // чим, безос. Почати чутися (про запах). В чистому повітрі запахло смалятиною, важким духом вареної та печеної страви (Н.-Лев., IV, 1956, 97); На вулицях обізвалася худоба, заскрипіли журавлі, запахло молоком і димом (Стельмах, Хліб.., 1959, 406).
2. перен., розм. Пригадатися, постати в уяві. Я знову стрівся із нею. З тою, що кинула квітку в моє серце. Зирнула на мене таким привітним, ніжно-цікавим оком, що квітка ожила і запахла (Коцюб., II, 1955, 187); // чим, безос. Я закурив твою гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина (Шевч., VI, 1957, 131); — Ах, просто Москвою запахло! (Л. Укр., III, 1952, 619).
3. чим, перев. безос., перен., розм. Почати відчуватися (про наближення чогось). Весною запахло у лісі й на ниві! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 215); — Запахло дощем (Трубл., II, 1955, 112); // Стати близьким до здійснення (про участь у чомусь дуже бажаному, давно сподіваному або неприємному, недоброму). Раз вона попрохала матір — хоч би одежу справила нову. — Нащо? — скрикнула мати. — Уже улиця запахла? (Мирний, IV, 1955, 122); // безос. Стрепенулась бурса; де ті й позіхоти поділися — як очі засіяли: запахло роботою (Вас., І, 1959, 234); У моїй палаті запанував ажіотаж, університетом запахло не лише мені, а й кільком іншим інвалідам (Ю. Янов., II, 1954, 81); Одне слово, запахло Йоганнові Рудольфу Пашке фронтом (Коз., Гарячі рукл, 1960, 82).
◊ Запа́хне ду́хом (дух) (запа́хло ду́хом, запа́х дух) чиїм, чий — з’явиться (з’явився) хтось. В палаці запахне духом Чонгарів і тоді одразу нам приборкають крила (Н.-Лев., IV, 1956, 27); Як султана ми одбили, то вже шляхти дух запах?.. На Москву нам вся надія, на Москву єдиний шлях! (Тич., II, 1957, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 248.