ЗАПЕ́ВНЕ, присл., діал.
1. Напевно, певно. Щоб запевне довідатись, чи одна мова була у всіх людей, що живуть на землі, — тепер немає на се снаги (Мирний, V, 1955, 306); Працювали вони все життя разом… і запевне мали час придивитись один до одного (Собко, Серце, 1952, 28).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження переконання, упевненості в чому-небудь, для підкреслення ймовірності чогось. [Черниця:] Ти каєшся, запевне! [Хвора:] Ні! Каяться вважала б я за гріх! (Л. Укр., І, 1951, 116); Довкола пустка. Хоч гукай, Ніхто тебе, запевне, не почує (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 249.