ЗА́ПИТ, у, ч.
1. Вимога, прохання дати які-небудь відомості або офіційне роз’яснення з приводу чогось. Василь Карпович не втерпів і нишком від дружини послав у Москву запит про долю сина (Донч., Дочка, 1950, 195).
2. тільки мн. Потреби в чому-небудь, що вимагають задоволення. Обгрунтовуючи величезну роль науки в розвитку народного господарства країни, Ленін вимагав, щоб наука не відривалась від практики, щоб вона відповідала запитам життя, завданням будівництва соціалізму (Біогр. Леніна, 1955, 252); // Культурні, духовні і т. ін. інтереси людей. — Від Ейнштейна до Блока… Діапазон ваших [Максима ] запитів дуже широкий (Рибак, Час.., 1960, 312).
3. рідко. Те саме, що запита́ння 1. Борис зіскочив з поруччя, але на вчителеві запити не вмів відповісти нічого порядного (Фр., III, 1950, 32); В очах [Марка] б’ється тривога. На устах німий запит: «Чи ждала?» (Цюпа, Назустріч.., 1958, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 256.