[Запоро́зька] Січ = Запоро́жжя —
1) організація українського козацтва у XVI—XVIIIст. у пониззі Дніпра за порогами (нині затопленого Каховським водосховищем), а також місце розташування цієї організації; укріплений табір козаків називався ще коше́м (див.) і містився на одному з Дніпрових рукавів чи приток; перша Січ виникла на острові Хортиці приблизно 1552 p., і її будівництво приписують Дмитрові Байді-Вишневенькому; місце Січі змінювалося кілька разів; наступною була Базавлуцька Січ (1594 р. Ласота записує в своєму щоденнику: «Десятого травня прибули до острова Базавлука. На ньому була Запорозька Січ»); потім була Томаківська Січ (Томак — острів Великого Лугу); була притулком гетьманові Б. Хмельницькому, який ховався тут із сином Тимошем від польського уряду; далі на Микитинському Розі правого берега Дніпра було збудовано Микитинську Січ; 1647 р. тут був Б. Хмельницький і вперше почув від козаків-запорожців заклик одностайно стати на захист України; з Микитинського Рогу Січ було перенесено в гирло р. Чортомлик; Чортомлицька Січ проіснувала 57 років (1652—1709); саме цю Січ з наказу Петра І було підступом узято, зруйновано й спалено; відродилася Січ у гирлі річки Кам’янки як Кам’янська Січ (1710—1734); цю Січ також було зруйновано Москвою; запорожці змушені були збудувати нову Олешківську Січ, але вже як «улус» (провінцію) турків; воля козацька утискувалася, заборонялася навіть віра православна, пop. у думі: «Ой, Олешки, будемо довго ми вас знати, І той лихий день, і ту лиху годину Будемо довго, як тяжку личину, споминати»; під час російсько-польської війни козаки повернулися до рідних попелищ і на Червоному Куті збудували нову Підпільнянську Січ, яку було знищено Катериною II у 1775 p.; останньою була Задунайська Січ, яка проіснувала понад півстоліття (до 1838 p.). — Я луччу кару знаю, Ось як богинь я укараю; Пошлю вас в Запорозьку Січ; Там ваших каверз не вважають, Жінок там на тютюн міняють (І. Котляревський); Славний козак Максим Залізняк, славнеє Запорожжя (М. Номис); іменник — запоро́жці (одн. ч. запоро́жець) — запорозькі козаки, також мешканці Запорозької Січі, січовики. Гей ви, хлопці, славні запорожці, верніться додому! (пісня); Чи пани, чи ви ляхи, а ми запорожці: пам’ятайте, вражі сини, що ми вам не хлопці! (М. Номис);
2) (з малої літери) тільки запоро́жжя — на весільній учті відвідувачі, що стоять за порогом хати і дістають свою частку при розподілі короваю.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 236-237.