ЗАПРЯ́СТИ, яду́, яде́ш; мин. ч. запря́в, ла, ло; док., перех.
1. Почати прясти. * Образно. — Тебе в тому Запорожжі небезпремінно Язиканем чи Брехачкою назвали б — Запряла свою нитку, — махнув рукою на дружину (Стельмах, Правда.., 1961, 130).
2. перен. Затягти, заплести густою сіткою чого-небудь. Вся долина була заснована великими клаптями туману.. Здавалось, що то працьовиті павуки запряли її за ніч усю прозорим срібним павутинням (Гжицький, Опришки, 1962, 83).
3. Заробити прядінням. — Отак, мосьпане, що як запряде стара шматок хліба, то й їм (Полт., Повість.., 1960, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 283.