ЗА́ПУСТ1, у, ч.,розм. Те саме, що за́рість. Возний, поки люд наїжджий забавлявся В полях, по запустах, — чомусь подав наказ Вечерю лаштувать не в домі, а якраз По другий бік двора (Міцк., П. Тадеуш. перекл. Рильського, 1949, 35); — Що — дров немає? — А де ж їм узятися? — Старшенький, Пилипко, пішов з санчатами в запуст, — може, нацюкає на раз витопити… (Речм., Весн. грози, 1961, 47); // перен. Про бороду або вуса. Смугла шкіра темніє крізь білий запуст на щоках (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 216).
ЗА́ПУСТ2, у, ч., заст. Останні дні напередодні великого посту, коли віруючим дозволяється споживати скоромне. Послав [цар] гінця до богомаза, Щоб мальовання накупить, І также розного припаса, Щоб що було і їсть, і пить.. Де не взялись воли, телята, Барани, вівці, поросята; Латин прибравсь, мов на запу́ст (Котл., І, 1952, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 284.