ЗАПУСТУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, док. Почати пустувати, гратися. І в церкві вже не запустує [дитина] і ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є (Кв.-Осн., II, 1956, 25).
ЗАПУСТУВА́ТИ2, у́є, док. Лишитися пустим, незайнятим. Він чув ввечері домашню розмову, якийсь там шмат землі запустував, от би гречкою засіяти (Збан., Сеспель, 1961, 426).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 285.