ЗАПІДО́ЗРЕНИЙ, а́, е. Дієпр. пас. мин. ч. до запідо́зрити 1. Його [письменника В. Реймонта] художня уява прекрасно доповнює собою ксьондзівські анафеми в бік революції і жандармські каталажки всім запідозреним у більшовизмі (Еллан, II, 1958, 191); // запідо́зрено, безос. присудк. сл. Не було сумніву — його запідозрено. Увечері ці здогадки підтвердили і слова Кузьми Василенка (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 258.