ЗАРІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАРЕКТИ́СЯ, ечу́ся, ече́шся; мин. ч. зарі́кся, зарекла́ся, ло́ся; док., розм. Давати зарік, обіцянку не робити чого-небудь. — Ах не зарікайся іншої любити, Бо ти без кохання не можеш прожити (Пісні та романси… І, 1956, 296); — А винен я хіба в тому, що не можу без проклятої горілки. От зарікаюсь, а вона мене магнітом тягне (Кучер, Трудна любов, 1960, 93); Зайця поховали, а весь його рід зарікся від того часу не бігати з їжаками об заклад (Фр., IV, 1950, 66); [Корінь:] Так, так, Васьок. А я чув, буцім ти зарікся на полювання їздити? (Баш, П’єси, 1958, 209).
Не заріка́йся (не заріка́йтесь) — уживається для підкреслення можливості, імовірності настання чого-небудь небажаного. [Терещенко:] Я — як старий дуб: ніякі вітри мене не беруть… [Ромодан:] Не зарікайтесь. Бувають такі бурі, що і старі дуби з коренем летять… (Корн., II, 1955, 343); Мій покійний дідусь любив повторювати прислів’я: від суми та тюрми — не зарікайся (Збан., Єдина, 1959, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 292.