ЗАСВІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до засвіти́ти1 1. Оксана В вікно поглядає На Лисянку засвічену (Шевч., І, 1951, 126); * Образно. Та був у нім [І. П. Котляревському] завдаток сил багатий, І огник, ним засвічений, не згас (Фр., X, 1954, 140); // засві́чено, безос. присудк. сл. Вулиці міста сяяли яскравими вогнями: вуличні ліхтарі засвічено, як у свято (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 420).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 303.