ЗАСЛІ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ЗАСЛІПЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАСЛІПИ́ТИСЯ, сліплю́ся, слі́пишся; мн. заслі́пляться; док.
1. Втрачати тимчасово здатність добре бачити. Блиск їх [престолів] сяяв так, що очі засліплялись (Щог., Поезії, 1958,321); Спочатку я й не роздивився, що там усередині тієї камери. Назустріч вдарило такою густою та їдучою парою, що аж засліпився (Збан., Єдина, 1959, 53).
2. перен. Втрачати здатність правильно розуміти що-небудь, розбиратися в чомусь. — Він іздуру так засліпився, що повірив тій мані, яка його очам увижалась (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 314.