ЗАСМАЛЬЦЬО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до засмальцюва́ти. [Книш:] Ось! (Дістає пожмаканого, засмальцьованого нафтою листа). Лист од свояка (Мик., І, 1957, 31); Одягнений він був у стареньке демісезонне пальтечко, а під ним засмальцьований на бортах піджак (Мокр., Сто.., 1961, 115); // у знач. прикм. На йому був крамний дешевий сюртук та засмальцьований картуз (Н.-Лев., III, 1956, 320); Вона дала Лукії не одну, а кілька засмальцьованих, розтріпаних книжок (Донч., III, 1956, 32).
2. у знач. прикм. Який засмальцювався, став брудним. Не встиг Хома зупинити коня, як його вже оточили засмальцьовані збуджені робітники (Гончар, III, 1959, 425); — Забастовка? — запитав вусатий, засмальцьований до чорного блиску машиніст (Стельмах, І, 1962, 609).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 318.