ЗАСМІЯ́ТИ, ію́, іє́ш, док., перех., розм. Висміяти кого-, що-небудь. О, боже мій милий!..Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька; Бо люде чужії її засміють (Шевч., І, 1963, 4); Коли б я схотів винести ту одежу на торг, де продають одежу гарні кравці, то мене б засміяли, що я таке пошив, і ніхто не купив би мого шитва (Коцюб., III, 1956, 277); До мого плану мій друг поставився надто скептично. Признаюсь — він просто засміяв його (Мик., II, 1957, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 319.