ЗАСТРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСТРОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док.
1. перех. Шити, зашивати в строчку. Застрочувати складки.
2. тільки док., неперех. Почати строчити, шити на швейній машині; // перен. Почати стріляти. Схаменувшись, деякі німці також застрочили хто куди, вкладаючи самі ж своїх (Гончар, III, 1959, 260); Автомобіль їхній дав задній хід і застрочив по нас з автомата (Ю. Янов., I, 1954, 65); Застрочив кулемет з сусіднього дзота на правий край (Кучер, Чорноморці, 1956, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 334.